К сожалению, в данный момент у меня происходит небольшой творческий кризис. Сейчас у меня каникулы, к тому же я все время дома одна, поэтому никакой дисциплины... поэтому и не могу ничего из себя выдавить. Я чувствую, что где-то в глубинах моей головы толпятся идеи, но еще не время их высвобождать и придавать им форму:) На этот раз я предлагаю Вам мой рассказ о том, как я лежала в больнице... Да уж, звучит не очень... Но на самом деле это рассказ о том, как человек выпадает из реальности. Возможно, с Вами бывало такое, когда Вы все выходные или отпуск читали одну книгу, в разгар работы были вынуждены лечь в больницу (как я, например) или же Вы устроили себе отдых в палатке на берегу реки... В такие моменты пропадает возможность, да и желание контролировать свою жизнь в определенных масштабах. Я много читала о важности такого вот "выпадения из реальности" и могу с уверенностью сказать, что оно является полезным и даже необходимым для человека.
Дело в том, что мы ошибаемся в своем отношении к трауру. Это понятие означает перерыв, отдых после чего-нибудь значительного. Это может быть увольнение с работы или принятие на работу, победа в конкурсе, свадьба, рождение ребенка, покупка дома... Любое непривычное для Вас событие.
Психологи утверждают, что человек не должен отказывать себе в подобном перерыве, иначе у него может случится нервный срыв. Так что "выпадение из реальности" - это то, что надо. Просто часто это случается не тогда, когда мы нуждаемся в этом. Но все же стоит извлечь из этого пользу.
Я лежала в больнице осенью (до сих пор не понимаю зачем) и это как раз было моим перерывом и передышкой. Так вот, мой рассказ - это "взгляд с другой стороны".
Романтика... Тільки вона тішила мене впродовж цих паралельних відносно звичної реальності днів. Але це зовсім не мало. Кому було б мало жити поза життям, та ще й під кінець вересня? Звичайно, може це все - вигадки, проте мені ще ніколи не доводилося такого вигадувати, лише зараз. Тому я впевнена, що вирвалася з потоку клопіткої життєдіяльності себе та світу навколо.
Ця обставина - зміна реальності - дозволяє мені змінити все: світогляд, відношення до проблем, до людей, до світового руху, в решті решт.
Але поки що я очікую проявлення цих процесів безпосередньо у найближчих подіях: у проживанні тут - в твердині осінньої романтики, захищеної від швидкості та плину; у виході назовні та збереженні цієї відчуженості - безтурботної, приємної та мудрої. Вона, звичайно, буде тікати від мене, проте надто повільно... До того ж, на мене чекає безліч пристань-острівців, які не дадуть старій реальності просочитися в моє нове життя. Але це місце, цей кінець вересня, це листя та голуби, що пролітають поруч з вікном, це увімкнене світло в час, коли небо ще сіро-блакитне... це щось значить. Я не пам'ятаю, що було вчора. На ранок уже було зрозуміло, що назад дороги немає. Мене поглинув новий неспішний рух, він поступово надавав легкості думкам, демонстрував свою спокійну романтику. О пів на восьму ранку горіли настільні лампи та бра. За вікном було сірувато. Це можна асоціювати з депресією або сумом, проте всі ці кольори, мокрі підвіконня на ранок - це захоплююче. Такі речі викликають посмішку і навіть відчуття щастя.
Дивно, коли восени дощ іде вночі, а ранок стає часом заспокоєння, часом після. Ніби ранок - це не початок, а кінець. Може, це - ознака іншого життя? Або осені... Дні стають чимось аномальним, адже після кінця нічого не має бути. Саме тому губиться відчуття старої реальності, а жити у сні набагато простіше. Романтика стає виразнішою, ніж будь-коли. Вона радує, захоплює, дає надійність та відчуття спокою. Я не пам'ятаю, що таке самотність
Комментариев нет:
Отправить комментарий